Господь почув молитвам селянина і пролив на землю дощ. Саджанець напився води, а селянин знову звернувся до Господа з проханням: «Господи, прошу Тебе, зараз пішли моєму саджанцю сонечка і тепла!»
І знову Господь виконав прохання селянина: хмари розсіялися і виглянуло сонце. Деревце підростало, минуло літо, настала осінь. Селянин турбувався про те, як деревце переживе зиму і вирішив знову звернутися за допомогою до Господа: «Господи, а зараз прошу тебе послати невеликі заморозки для зміцнення мого деревця.» Господь і це прохання виконав, послав заморозки, яких деревце не витримало і засохло. Селянин дуже засмутився і відправився за співчуттям до сусіда. Коли він закінчив розповідати історію свого саджанця, сусід сказав:
— Але ж я теж посадив навесні персикове дерево, але просив Господа інакше. Адже саджанець — Його творіння, і кому ж, як і Творцеві знати, що зробити для того, щоб деревце росло краще. Я просто просив Господа подбати про мої саджанці. І Він послухав моє прохання — моє деревце росте і прекрасно себе почуває.
Ця маленька притча яскраво ілюструє те, як багато людей «будують свої взаємини» з Богом: під час молитви звертаються з проханням дати їм те, у чому, на їхню думку, вони потребують, забуваючи про те, що Творець краще знає, що нам потрібно насправді.